Перед 1 вересня у Києві різко погіршилася безпекова ситуація, і перший навчальний тиждень змусив столичну освіту перейти на кризовий менеджмент. Як пише Дзеркало тижня, більшість київських шкіл досі не мають мурованих бункерів, а лише переоблаштовані підвали, цокольні поверхи чи сусіднє метро, до якого вже не добігти під балістикою.
У Києві зараз лише три підземні школи — саме ті бункери, які передбачені законом. Для решти проблеми спільні: у підвалі часто немає місця для окремих кабінетів, тож різні класи, а іноді й уся школа, сидять поруч — часто без парт. Санітарні норми дозволяють це: на одну дитину в укритті достатньо 0,5–0,6 кв. м і дозволено змішувати класи.
Чому вчителі «сідають» на голос і чому підвал — не клас
Директорка одного з ліцеїв Ірина Чернілевська розповідає: тиждень роботи у вщерть заповненому укритті коштував учителям голосу. Педагогам доводилося перекривати не лише гомін сотень школярів, а й безперервний гуркіт вентиляції. Тож її школа вже замовила для вчителів мікрофони-гарнітури екскурсовода і розглядає купівлю тканинних ролет для зонування сховища.
Окрема проблема — сусідство з мешканцями мікрорайону. Шкільні укриття працюють цілодобово, і ними користуються жителі сусідніх будинків: хтось ночує на розкладачці, хтось спить на шкільних стільцях. Через це прибиральниці не встигають підготувати приміщення до приходу дітей, а на партах лишаються сміття й розлита кава. Директорка згадує скаргу від відвідувачів, які обурилися, що вона зранку відгородила частину укриття під навчальну зону для дітей.
Додають клопоту й підземні комунікації: туалети в укриттях працюють з електронасосами, і навіть шматочок туалетного паперу виводить усе з ладу. «Коли вдень багато тривог, діти просто не мають куди піти», — пояснює директор Юрій Кіньков. А ще є ранкова логістика: батьки приводять дітей ледь не о 7:30, зокрема й під час тривог, тож школам доводиться організовувати чергування вчителів.
Кому віддадуть пріоритет і що таке «освітня міграція»
Департамент освіти й науки КМДА вивчив досвід кожної школи й окреслив рамки, аби директори могли створити власну модель навчання. Перший і беззаперечний пріоритет в очному форматі — початкова школа (1–4 класи): для найменших це питання соціалізації, а залишити їх самих удома, поки батьки працюють, неможливо. Далі — 5-ті та 9-ті класи: це перехідні етапи, де формуються нові колективи і з'являються нові вчителі.
Якщо укриття вміщує більше, очно навчаються й інші класи — щодня або почергово: частина приходить до школи, частина вчиться дистанційно. Пропонують також міксувати дітей на паралелі не за класами, а за вибором форми навчання. Для тих, чий клас на дистанційці, в укриттях радять облаштовувати цифрові зони — «підземний коворкінг», куди учень приходить зі своїм девайсом і вчиться під наглядом чергового вчителя чи психолога.
Школам із крихітними укриттями або взагалі без них пропонують «освітню міграцію» — тимчасовий переїзд до приміщень інших шкіл чи садочків із місткими сховищами. Ресурс є: за словами очільниці департаменту Олени Фіданян, у столиці 15% садочків заповнені наполовину, з них кожен третій — на Оболоні, а кожен п'ятий — на Печерську.
Що важливо знати батькам
Проблема не лише київська: на всю країну нині працює близько 100 підземних шкіл із наявних 11 940 навчальних закладів, а решта — у планах, на п'ятий рік війни. Батькам варто бути готовими до скорочених розкладів і «двозмінок», а ще — до подвійного навантаження на вчителів, які ведуть урок одночасно очно й онлайн.
Раніше портал Знай повідомляв, у 17 школах Одеси укриття перетворили на повноцінні класи.
Також наш портал інформував, школи готові до опалення лише на 56%.
