Восьмий рік в України війна з Росією, і майже тридцять років - з міфами про життя у Радянському Союзі. Кремлівська пропаганда робить свою справу, і багато українців думають, що жити в СРСР було краще, аніж зараз. Особливо це стосується молодого покоління, яке народилося у вже незалежній Україні.
Про один із таких випадків на своїй сторінці в Facebook розповіла Тетяна Трощинська. Так, кілька днів тому у переході на Майдані Незалежності троє підлітків співали під гітару пісню радянських часів "Широка страна моя родная".
"Один в штанах для фітнесу, другий із зеленим довгим волоссям, третій зі стрижкою marine - жоден би не пройшов фейс-контроль в "родной стране". На словах "Я другой такой страны не знаю, где так вольно дышит человек" до них підходить старший чоловік доволі фольклорного вигляду, сивий, з вусами, і каже:
- Ви не знаєте, про що співаєте. Ви ж юні діти.
Спокійно так каже.
"Морпіх" відповідає запально:
- Зачем нам ваш опыт? Вам просто не повезло по жизни. У других был отличный опыт жизни в союзе.
Так, у багатьох був опыт зашибись, особливо у роки створення цього пісенного шедевру радянського лицемірства. Це 1936, щоб вам не шукати", - пише Тетяна Трощинська.
Світлана Кириченко, учасниця українського визвольного руху 60-80-х років у книжці спогадів "Люди не зі страху" пише, що їй довелося працювати під керівництвом завідувача відділу Інституту літератури, якого називали "флюгером", і він знав про це прізвисько.
"Не заперечував і видимо не ображався, а говорив: "Згоден, флюгер. А ви знаєте, що то таке - місяць за місяцем чекати арешту? Щовечора кладе біля себе клунок з білизною та сухарями і навіть до ліжка не можеш лягти - легше сидячи біля дверей. Вслухаєшся: ось скреготнули перед будинком гальма, гупають чобітьми по сходах. На якому поверсі, біля чиїх дверей зупиняться? Коли сходить сонце, падаєш мертвим на постіль".
Це все доступне, це все можна прочитати. Але романтизація СССР - "країни достатку і усього безкоштовного", як казав мені колись один таксист (26 років, уточнила навіть, бо така була впевненість) - просто таки процвітає. І ця фальшива романтика справді дуже добре сприймається юними, з їхнім запитом, наприклад, на справедливість і потребою в життєвому шансі", - додає авторка.
Тетяна зазначила, що сучасна освіта не встигає за розвитком масової культури та набігами російського пропаганди, це відбувається навіть в українській столиці.
"Батьки і старші члени родин далеко не завжди здатні критично проаналізувати своє життя для самих себе, що вже й казати про те, щоб адекватно і цікаво розповісти дітям чи онукам.
А життя - це "опыт", так. Репресії, дефіцит, блат, хамство і приниження, цензура, "заповідники" і "гетто".
Цей досвід йшов у пакеті з "усім безкоштовним" (насправді ні) в соціалістичному "раю". Де найсмачніше у світі ескімо. Сумно, що історичну амнезію у нас називають аполітичністю", - підсумувала жінка.
